Опера в трьох діях "Пуритани” стала останньою в творчому доробку композитора. Прем’єра її відбулася 24 січня 1835 року в Італійському театрі в Парижі. Лібрето написав граф Карло Пеполі на основі п’єси Анселота і Сантіне. В прем’єрі взяли участь видатні співаки того часу – Джованні Батіста Рубіні, Джулія Грізі, Антоніо Тамбуріні, Луїджі Лаблаш. Сюжетну канву запозичено з роману Вальтера Скотта, але, як це часто буває, в опері врешті-решт залишилося дуже мало подібного до літературного першоджерела.

…Події відбуваються в Англії в середині 17 століття у період англійської громадянської війни.            

Широкий вал старої фортеці: видно вежі, мури, башти. Ранок. На бастіонах міняється варта. Воїни-пуритани висловлюють свою відданість батьківщині й готовність битися за неї до останньої краплі крові. Звучить урочистий гімн.

Народ поспішає на свято, влаштоване з нагоди оголошення шлюбу Ельвіри - доньки губернатора лорда Уолтона. Всі виходять із квітами, вихваляючи красу нареченої. Похмурий настрій лише в полковника Рікардо Форса. Веселий гомін навкруги наповнює його душу тугою… Перед війною лорд Уолтон обіцяв йому руку доньки, однак Ельвіра кохає молодого офіцера Артура і ось незабаром - їхнє весілля. Рікардо не може забути Ельвіру.

Здалеку лунає сигнал військової сурми - це лорд Артур Телбот сповіщає про свій приїзд. Народ вітає славного лицаря. Ельвіра з радісним нетерпінням прислухається до звуків, що долинають; її радість поділяє Джордж.

Все готове до весільних урочистостей. Збираються гості, зброєносці Артура вносять подарунки, серед них прекрасна вуаль для вінчального вбрання нареченої. Хор славить красу Ельвіри й відвагу Артура. Ельвіра й Артур звертаються одне до одного зі словами, сповненими ніжності. Ніщо не може затьмарити радості взаємного кохання.        

І здається – мало хто помітив, як у супроводі охорони з'являється скромно одягнена жінка. Всі знають про неї як про леді Віллафорте, пуритани вважають її прихильницею Стюартів, можливо, навіть шпигункою. Ніхто не здогадується, що це - королева Генрієтта, вдова страченого Карла I Стюарта. Англійський парламент викликав леді Віллафорте для пояснень, супроводжувати її в дорозі буде лорд Уолтон.

Обставини склалися так, що Артур і королева залишилися наодинці. Генрієта помічає співчуття на обличчі лицаря. Він вже зрозумів, що швидше за все, їй загрожує страта. Артур розказує Генрієті, що його батько служив Стюартам і загинув. Зворушена цією розповіддю, Генрієтта називає себе. Молодий лорд сповнений рішучості врятувати королеву.

З'являється Ельвіра у весільній сукні, тримаючи в руках останню деталь вбрання - вуаль. Помітивши Генрієтту вона просить приміряти прекрасний нарядний убір. Раптова думка осяює Артура: у білій вуалі Генрієту не впізнають, варта сприйме її за Ельвіру - це шлях до порятунку. Поки Ельвіра йде закінчити останні приготування до весільної церемонії, Артур допоможе королеві втекти.

Рікардо, що несподівано з'явився, заступає їм шлях: він битиметься з Артуром за Ельвіру! Артур приймає виклик: тієї ж миті Генрієтта відкидає вуаль, і здивований Рікардо переконується, що перед ним не Ельвіра. Тепер він не заважатиме утікачам. Зволікати не можна - вже доносяться голоси запрошених на весілля. Артур і Генрієта зникають. Усі присутні вражені втечею Артура; у фортеці здіймається тривога. Ельвіра, яка дізналася про зникнення нареченого у відчаї.

Друга дія.       

Мешканці замку в глибокому смутку. Приголомшена Ельвіра втратила розум. Лікарі упевнені, що здоров'я повернеться до нещасної тільки після нового великого потрясіння - несподіваної радості або горя. Парламент виніс безжальний вирок – зниклого Артура позбавлено всіх прав і засуджено до страти: кожен, хто його зустріне, зобов'язаний передати злочинця до рук правосуддя.

З'являється Ельвіра - її волосся розплетене, одяг у безладі. Їй вчувається голос Артура, що кличе її. Де ж він сам? У відчаї Ельвіра благає повернути їй Артура, бо інакше вона помре. Приголомшені Джордж і Рікардо намагаються її заспокоїти. Коли чоловіки залишаються наодинці, Джордж просить Рікардо врятувати Артура: він повинен, забувши про ревнощі, зробити це заради Ельвіри - вона не переживе загибелі коханого.

Третя дія.

Парк перед замком. Артур, якому вдалося повернутися таємно, знову на батьківщині. Тож коли він почув голос Ельвіри, що долинув із замку, звуки романсу пробудили у його душі спогади про радість перших зустрічей тут, у парку, про милий образ коханої. Хай його пісня розповість Ельвірі про їхню любов.

Виходить Ельвіра – чи не примарився їй голос Артура? Артур кидається до здивованої Ельвіри. Радісна зустріч закоханих; настав кінець їхнім стражданням. Артур пояснює Ельвірі причину свого несподіваного від'їзду. Обов'язок лицаря змусив його тоді покинути наречену, щоб урятувати королеву. Артур і на думці не мав зрадити Ельвіру, він гаряче кохає її.

Почувши голоси воїнів-пуритан, Артур вирішує тікати, але Ельвіра, злякавшись, що Артур знов покине її, кличе на допомогу. З'являються мешканці замку, Рікардо, Джордж. Рікардо повідомляє Артурові про смертний вирок, винесений йому парламентом. Почувши про страту, яка загрожує коханому, Ельвіра немов прокидається від тривалого сну - та вертається до тями. У відчаї вона кидається до Артура, мовби захищаючи його собою, - тепер, коли вони знову разом, вона може втратити його вже назавжди. Артур благає пуритан відкласти страту хоча б на якийсь час.

Несподівано гонець, який щойно прискакав, вручає Джорджеві й Рікардо послання парламенту - Стюартів розбито, полонених буде звільнено, смуток і страждання позаду.

Щасливим подоланням усіх незгод закінчується опера Белліні "Пуритани” – Ельвіра й Артур знову разом, ніщо вже не стоїть на заваді їхньому весіллю.