Лукреція Борджіа, загадкова італійка, яка прожила лише 39 років, поза
сумнівом, була дитям свого часу. Вочевидь, її образ - це суміш правди,
фантазій та вигадок. Для багатьох Лукреція Борджіа стала символом
розбещеності, та наскільки ця версія є правдивою? Натомість доля
жінки, яка прожила таке бурхливе, хоча й недовге життя, завжди
привертала увагу людей: про неї написано чимало літературних творів,
серед авторів яких – Олександр Дюма, Проспер Меріме, Маріо П’юзо, Віктор
Гюго та інші.
Позашлюбна донька Родріго Борджіа, тоді ще кардинала та його коханки
Рози Ваноцці народилася 1480 року. Життя Лукреції та її стосунки з
чоловіками й коханцями були оточені безліччю непідтверджених чуток, які
згодом і створили образ цієї фатальної жінки. Недруги Борджіа
перешіптувалися про оргії та інцест, про те, що жінка брала участь у
політичному житті, підписуючи важливі папери. Та й на її могилі зі
схвалення останнього чоловіка - герцога Альфонсо - було вибито: «Тут
покоїться Лукреція Борджіа, донька, невістка і дружина папи Олександра
VI». Проте експерти вважають, що негативний образ Лукреції створено
багато в чому штучно. Сама вона ніколи й нікого не отруювала, на відміну
від Олександра VI. Так само й чутки про її сексуальну розбещеність і
участь в оргіях багато в чому перебільшені. Насправді не існує ніяких
документальних доказів усього того, що приписують Лукреції. Та за
мотивами легенд про Лукрецію відомий французький романіст і драматург
Віктор Гюго написав драму, головний герой якої - Дженнаро, син Лукреції
та її брата Джованні, вбитого через ревнощі іншим братом, Чезаре.
Прагнучи врятувати сина від смерті, Лукреція віддала його на виховання,
не кажучи, хто його батьки. Через багато років Дженнаро зустрівся з
Лукрецією, ще не знаючи, що вона його мати. Лукреція вирішує отруїти
друзів Дженаро, які стали на заваді її стосункам із сином. Але
випадково Дженаро також випиває отруту. Саме цю фабулу покладено
воснову опери Доніцетті, лібрето якої написав Феліче Романі. Прем'єра
відбулася 26 грудня 1833 року в Мілані у театрі Ла Скала.
Дія опери відбувається уВенеції та Феррарі в XVI столітті Пролог.
Тераса Палаццо Грімальді у Венеції. Нічний маскарад. На терасу, яка
виходить на канал Джудекка, вибігає звеселена молодь - Ліверотто,
Гацелла, Вітеллоццо, Орсіні і Дженнаро. Вони останній день у Венеції,
завтра вирушають до Феррари, де служитимуть при дворі герцога Альфонсо
д’Есте. Орсіні розповідає друзям про вбивства та інші злочини, в яких
звинувачують герцога і особливо його дружину Лукрецію Борджіа (Nella
fatal di Rimini e memorabil guerra...). Друзі доходять висновку, що за
ці діяння вона гідна смерті. Молодь розходиться, лише Дженнаро засинає
на терасі на лаві.
На каналі з'являється гондола. Губетта
допомагає вийти з неї дамі в масці. Це Лукреція Борджіа, вона шукає
Дженнаро. З ніжністю дивиться вона на сплячого юнака. Це її син, який
виховувався таємно й ніколи не знав і не бачив своєї матері (Com'е
bello! Quale incanto...). Здалеку за Лукрецією спостерігає її чоловік
Дон Альфонсо зі своїм слугою Рустігелло. Герцог думає, що юнак —
черговий коханець Лукреції, і наказує Рустігелло стежити за Дженнаро.
Дженнаро прокидається. Він здивований увагою невідомої дами. Лукреція
зізнається, що вона його мати, але не називає свого імені. Дженнаро в
захваті, він давно мріяв зустрітися з матір'ю (Di pescatore ignobile
esser figliuol credei...). Повертаються друзі Дженнаро. Він представляє
їх матері. Раптово Орсіні упізнає в незнайомці Лукрецію Борджіа і зриває
з неї маску. Всі присутні кидають в обличчя герцогині звинувачення в
убивствах, називають імена загиблих людей. Лукреція в розпачі. Молодь
іде, ведучи Дженнаро, який гірко ридає.
Дія перша. Картина перша.
Площа у Феррарі. Натовп вітає герцога Альфонсо д’Есте з поверненням. Але
сам герцог невеселий. Він ревнує дружину до молодого, як він вважає,
коханця і наказує Рустігелло знайти спосіб знищити юнака, що прибув до
Феррари (Vieni: la mia vendetta...). Герцог заходить до палацу. З одного
з будинків виходять Дженнаро і його друзі. Після свята вони прощаються.
Дженнаро, в якому борються почуття до матері йсолідарність із друзями,
зважується на зухвалу витівку: він збиває з герба герцогині, зображеного
на палаці, літеру Б, залишаючи від прізвища Борджіа слово «орджіа»,
тобто розпуста. З палацу виходить слуга герцогині Губетта. Всі
розбігаються. За цією сценою спостерігав Рустігелло, слуга герцога
д’Есте. Він викликає начальника охорони Астольфо, і повідомляє, що на
герцогиню кинуто тінь і винуватця чекає смертна кара. Астольфо викликає
варту, аби знайти й заарештувати Дженнаро.
Друга картина
відбувається в палаці Дона Альфонсо. Рустігелло доповідає герцогові, що
Дженнаро заарештовано. З'являється Лукреція. Вона скаржиться на образи,
яких зазнає у Феррарі, йвимагає, щоб винного у пошкодженні герба
Борджіа було знайдено і страчено. Дон Альфонсо відповідає, що волю
герцогині вже виконано і наказує привести Дженнаро. Лукреція у відчаї.
Вона просить чоловіка пробачити злочинця, але герцог нагадує, що вона
тільки-но вимагала для винуватця смертної кари, й наполягає на
звершені кари. Герцог наказує відвести Дженнаро назад до в'язниці.
Після драматичної розмови з дружиною герцог оголошує, що згоден
помилувати Дженнаро. Юнака знову приводять до зали й герцог пропонує йому
випити на честь примирення, наказавши Лукреції подати золоті кубки
Борджіа (Guai se ti sfugge un moto...). Герцог виходить із кімнати
й Лукреція пояснює синові, що в кубках Борджіа - отрута і дає йому
протиотруту, підтверджуючи цим, що любить його. Лукреція благає сина
негайно залишити Феррару, щоб уникнути переслідувань герцога (Bevi e
fuggi … te’n prego, o Gennaro…). У боротьбі почуттів, які охопили
Дженнаро, любов до матері перемагає знову. Він обіцяє поїхати, і
Лукреція випускає його через потайні двері.
Дія друга.
Картина перша. Провулок біля будинку Дженнаро. Рустігелло за вказівкою
герцога стежить за Дженнаро. До будинку підходить Орсіні і стукає у
двері. Відчиняє Дженнаро. Орсіні запрошує друга на прощальний бал у
княгині Негроні. Дженнаро каже, що обіцяв матері негайно виїхати. Орсіні
кепкує з його слухняності. Зрештою Дженнаро вирішує взяти участь у
святі, а по тому рано вранці виїхати. Разом з Орсіні він іде.
Рустігелло, який підслуховував цю розмову, поспішає до палацу, аби про
все розповісти герцогу д’Есте.
Друга картина відбувається у палаці
княгині Негроні. Орсіні і Дженнаро приєднуються до веселощів. До зали
заходить Губетта. Від імені грецького негоціанта він привіз благородному
товариству сіракузьке вино. Молодь із захопленням приймає подарунок,
усі наповнюють кубки. Орсіні співає застільну пісню (Il segreto per
esser felici... ). Пісню перериває спів ченців, який долинає з вулиці.
Карнавал закінчено, починається Великий піст. Раптово Орсіні й іншим
стає зле. Двері залу відчиняються і з'являється Лукреція із зловтішною
посмішкою на обличчі. Вона не пробачила Орсіні та компанії образи, й
саме вона приготувала для них отруєне вино. Раптом Лукреція бачить серед
гостей і Дженнаро. Вона просить, щоб син випив протиотруту, але його
жахають злочини матері (Tu pur qui? non sei fuggito?... ), він
відмовляється від протиотрути і вмирає. Герцог Альфонсо прийшов
подивитися на смерть Дженнаро від руки Лукреції. Від Рустігелло він
знав, що Дженнаро візьме участь у святі, але не попередив дружину.
Лукреція відкриває правду — Дженнаро її син (Era desso il figlio mio...
), але й він став її жертвою. Лукреція непритомна падає на тіло сина.
