Одразу після тріумфу опери "Танкред" Россіні отримав замовлення написати комічну оперу для театру "Сан-Бенедетто". Лібрето, створене поетом Анджело Анеллі, здалося Россіні вельми цікавим. Воно містило багато зручних для музичного втілення епізодів й живих сценічних ситуацій. До того ж, і східна тематика на той час була дуже популярною. Новий твір отримав назву "Італійка в Алжирі". Россіні з ентузіазмом долучився до створення партитури "Італійки". 23-и дні напруженої праці - й оперу було завершено! 22 травня 1813 року, у день прем’єри "Італійки в Алжирі", театр "Сан-Бенедетто" буквально тріщав од глядачів. Россіні зайняв місце за клавічембало. Вже увертюра своїм контрастом нарочитої величності на початку й стрімких потоків життєрадісних звуків, що линули опісля, налаштувала слухачів на сприйняття комічних і недоладних сценічних подій. На це Россіні й розраховував. І хоча італійці не мали звички дослухатися до увертюри, нововведення виявилося таким чарівним, що примусило звернути на себе увагу. Це був справжній тріумф мистецтва Россіні. Отже, сюжетний перебіг подій опери такий. Дія відбувається у фантастичному Алжирі, при дворі Мустафи-бея, котрий переситився коханням своєї дружини Ельвіри і мріє, так би мовити, "освіжити" свій гарем. Ельвіра жаліється на те, що чоловік розлюбив її. Слуги втішають її. А ось і товстун Мустафа. Він вихваляє жінок. Залишившись наодинці зі своїм найближчим радником Алі, Мустафа довіряє йому свої думки. Султан мріє видати свою дружину заміж за молодого полоненого, італійця Ліндоро. Замість Ельвірі він просить Алі знайти йому красуню італійку. Тим часом, нічого не підозрюючи, Ліндоро сумує. Єдине, що його втішає, це надія звільнитися і знайти щастя зі своєю коханою Ізабеллою. Між тим, події швидко розвиваються. На берег моря, поблизу султанського палацу доправлені скарби і полонені з корабля, що зазнав аварії. Серед них є дівчина надзвичайної краси. Це - італійка Ізабелла. Вона здійснила цю подорож, аби знайти свого коханого Ліндоро. Однак її добрі наміри не виправдалися - вона потрапила у полон. Раптом Ізабелла звертає увагу на товстуна, котрий марно намагається звільнитися з рук Алі. О, що вона бачить? Це ж її давній палкий залицяльник, земляк Таддео. Він надокучив їй, і вони, як завжди, починають сваритися. Втім, зараз, у момент небезпеки, мабуть їм треба об’єднатися. А тут іще щаслива зустріч із Ліндоро. Ось тут і починає закручуватися справжня інтрига з хитромудрими вигадками, а керує всім спритна й енергійна Ізабелла. Врешті решт, все остаточно заплутується. У другій дії опери Ізабеллі та її друзям вдається остаточно пошити Мустафу у дурні. Вони посвячують його у сан, так званого, "паппатачі"- простака, аби він був достойний кохання Ізабелли. Носій цього почесного звання повинен їсти, пити, спати й вести спокійне життя. Все це дуже подобається Мустафі. Ізабелла налаштована рішуче. Під час вечірки, влаштованої на честь "новоспеченого" паппатачі, вона підпоює вином варту, після чого збирає всіх полонених. Її звернення до них сповнене відваги. Молода дівчина закликає своїх співвітчизників до мужності, на боротьбу за свободу, аби знову побачити свою батьківщину. Врешті решт, закохані разом з італійськими рабами зважуються на втечу. Ну, а Мустафі не залишається нічого, як примиритися зі своєю дружиною Ельвірою.
