НІЖИН. У ПОШУКАХ ОГІРКІВ І ЧИСТИХ ГОЛОСІВ
(Нотатки про проведення одного запису.)
Tрапилося мені нещодавно відвідати місто Ніжин, широко відоме завдяки огірочкам і тому, що там вчилися в гімназії вищих наук князя Олександра Безбородка Микола Гоголь, Євген Гребінка, Нестор Кукольник. Народилися в цьому місті і багато знаменитостей, з яких можна було б пригадати, хоча б, Марка Бернеса.
Завдяки короткій самостійній екскурсії по місту я змогла побачити один з найстаріших пам'ятників М.Гоголю, велику кількість церков в різній стадії руйнування, декілька відремонтованих, пристойно виглядаючих храмів і ЖОДНОГО ОГІРКА! Не рахуючи того, що на пам'ятнику. А ні у консервних банках, а ні поза банками огірків в Ніжині не було. Але Бог з ними, з огірками, в київських супермаркетах їх досить, річ не в цьому.

Насправді їздила я до Ніжина зовсім не за огірками. За завданням редакції в це маленьке провінційне місто ми з режисером Олексієм Гріцишиним поїхали записувати відомий на всю область зразковий дитячий хор «Сяйво» для фондів Українського радіо. Крім того, було вирішено відправити записи колективу на відомий конкурс любительських хорів Let The People Sing (Хай люди співають), фінал якого відбудеться в Манчестері в жовтні 2011 року.
Здавалося б – «Співуча Україна», а кожного разу виникає проблема – де знайти колектив, який міг би з честю представити нашу країну на міжнародному конкурсі. У одних репертуар не конкурсний, у інших вік учасників «не вписується» в умови. Та і любительських хорів високого рівня з кожним роком стає все менше і менше. Самодіяльність нині вся в естраду перекинулася. Ось і виручають дитячі і різні студентські колективи.
Хор «Сяйво» при єдиній в цьому місті музичній школі існує з 1950 року. Останні 28 років ним керує заслужений працівник культури Сергій Голуб. Завдяки його старанням хор знайшов своє «обличчя», став популярним не тільки в рідному місті, але і за його межами. Як результат наполегливої праці – прийшли і перемоги в різних конкурсах і фестивалях. Спочатку в обласних, пізніше – на всеукраїнських, а потім і в міжнародних. Найбільш пам'ятними для юних співаків стали конкурси «Південна Пальміра» в Одесі (2000г.) і «Артеківські зірки» імені Г.Струве (2002, 2004, 2006)

 

                              

 

 

Репертуар хору за своєю різноманітністю може бути прикладом для будь-якого дорослого професійного колективу. Вони співають європейське Відродження, класику 18-го століття, народні пісні. Важливе місце посідають твори сучасних українських композиторів – Євгенія Станковича, Лесі Дичко, Олександра Некрасова, Олександра Костіна, який присвятив хору сюїту «Пісня лелеки».
І з особливим пієтетом хористи виконують православну духовну музику Артема Веделя, Дмитра Бортнянського, Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича і інших. На сьогоднішній день хор «Сяйво» є, ймовірно, єдиним дитячим хором, який може виконати всю Літургію. Разом з кафедральним хором собору «Всіх Святих» в Ніжині вони беруть участь у великих церковних святах, таких як Різдво і Великдень. Чисті, ясні юні голоси, ширяючі під склепінням храму, створюють неповторну атмосферу причетності до чогось піднесеного. Дуже часто ніжинці, дізнавшись, що в службі братиме участь хор, приходять спеціально, щоб почути їхній спів. Тоді в соборі збирається до тисячі прихожан.
Самі хористки (а так склалося останніми роками, що в хорі практично одні дівчатка) дуже віддані рідному колективу. Як розповідав Сергій Олександрович Голуб, багато з них, закінчивши школу, вийшовши заміж і роз'їхавшись по інших містах, приїхавши до рідного Ніжина просяться поспівати в хорі, і особливо – якщо повинна бути святкова служба. «Я їй говорю – Маша, ну куди тобі співати Всеношну, ти ж на сьомому місяці вагітності, стояти до чотирьох ранку доведеться! А вона – ну я хоч трішки поспіваю», - згадував Сергій Олександрович одну з колишніх хористок.
Гордиться хором і настоятель храму «Всіх Святих» о.Сергій. Він люб'язно дозволив впродовж двох днів проводити запис для радіоконкурсу. Тиха робота службовців храму продовжувалася, поки хор готувався і розспівувався. Але варто було режисерові Олексію Гріцишину скомандувати «Запис!» як всі завмирали і навіть сам о.Сергій ставав у дверей храму, пояснюючи, що зайти в нього можна буде лише через кілька хвилин після запису.
Першу зміну, яка тривала більше 4-го годинника дівчатка «відпрацювали» успішно, терпляче повторюючи дублі після зауважень звукорежисера. У другий день нас чекала неприємна несподіванка – не більше ніж в 10-ти метрах від храму під імпровізованими шатрами гуляло весілля. З динаміків на всю округу гриміли пісні у виконанні популярних і не дуже популярних виконавців. На мирні переговори вийшли настоятель храму і диригент хору. Щасливий отець нареченої намагався пригостити горілкою і зазивав всіх на весілля, пропонуючи записати пісні в їхньому виконанні. «Ми веселимося, тому що весілля буває один раз в житті!», - переконував всіх чоловік. Хоча ніхто з нас не розділяв його оптимізму, псувати людям свято не хотілося. Ми попросили компромісного мінімуму – не включати протягом декількох годинників магнітофон і динаміки. Весілля «протрималося» у відносній тиші трохи більше години. Коли хор спробував заспівати досить складний твір старовинного композитора Аркадельта, за стінами собору пролунало «Ой не буду горевать, буду веселиться» у виконанні Вєрки Сердючки. І нам вже нічого не залишалося робити, як закінчити запис і повертатися до Києва.
Під час прощання з керівником хору Сергієм Голубом я відчула деяку нотку смутку і песимізму – «вік, мабуть, дає про себе знати», нарік він. До того ж, привернути дітей в музичну школу і, відповідно, в хор з кожним роком стає все важчим і важчим. Якщо колись в школі займалося більше 600 чоловік і під час вступу був конкурс, то зараз в ній вчаться всього лише 300 дітей. Самі батьки не прагнуть до того, щоб їхні діти вчилися музиці. «Але я все одно вважаю, що ніжинські діти – найкращі!» - сказав на закінчення Сергій Голуб.
І все ж таки, програму для конкурсу «Хай люди співають» ми записали, незабаром фонограми будуть відправлені до Англії, де їх вислухає жюрі. І маленьку баночку справжніх ніжинських огірків мені теж подарували, що спростувало чутки про те, що легендарні огірки зникли з-за поганої екології. Отже, не час втрачати надію!

 

Варіант в газеті "Киевский телеграф":
http://telegrafua.com/541/culture/11363/